Оповідання засновано на реальних подіях

Теші лаяв всю ніч. Холодними зимовими ночами і без того спиться не дуже добре, а тут ще нескінченний собачий гавкіт. Ронгпо чудово розумів, що без вагомої причини розумний тибетський пес не став би нікого турбувати. Розумів і те, що розбиратися з цим доведеться йому, оскільки інших чоловіків в монастирі Пангма не було.

Він жив в жіночому монастирі вже п’ять місяців. Спочатку було незвично. Напевно, так себе почуває той, хто з великого міста потрапляє в маленьке село – так передавав свої відчуття Ронгпо, коли його про це питали. Правда, найбільшим містом, в якому йому довелося побувати був Маналі – аж ніяк не мегаполіс. Але йому – вихідцю з маленького села Лонгза – галасливий і метушливий гімалайський курорт здавався тоді величезним містом.

До того, як Ронгпо оселився в Пангма гомпі, він багато років був монахом найбільшого тибетського монастиря в долині Спіті – Кі гомпі. «Був» – слово не зовсім доречне тут. Він їм і залишався. У жіночий монастир його направили на тимчасове проживання. Традиційно монахи з Кі протегували монастирю Чомо і надавали йому всіляку підтримку. В тому числі, і монахами. «Приєднаний» монах ставав тут одночасно і завгоспом і духовним наставником.

А тому доводилося тут Ронгпо робити те, чим в Ки він займався, коли був зовсім маленьким монахом. Йому б і слова ніхто поганого не сказав би, якби він цього не робив. Але не міг він – здоровий хлопець – дивитися як тендітні дівчатка розвантажують мішки з цементом і піском. Сам тягав. Сам ремонтував теплицю і лагодив каналізацію. Сам заганяв в стійло особливо буйних хайнаков (помісь яка і корови). Та, багато чого ще робив того, що не має відношення до буддистських практик, але має відношення до того, щоб монашки жили взимку в теплі і у них була їжа.

Ронгпо подивився на годинник. Через п’ять хвилин має розпочатися підношення чаю. Він легко зіскочив з ліжка, накинув теплу куртку і вліз в чудові теплі ботинки, що подарував йому французький доктор з гуманітарної місії, яка відвідувала монастир влітку.

По коридору від кухні до головного алтарного залу вже снували маленькі послушниці з чайниками мало не з них розміром. Ронгпо роззувся перед входом в зал і пройшов на своє місце. До нього одразу ж підбігла дівчинка з чайником. Гарячий чай з молоком в цю пору року вранці був дуже до речі. Він не тільки тамував спрагу і допомагав прокинутися, але і добре зігрівав.

Алтарний зал був уже практично заповнений. Старші чо-мо * читали молитву з побажаннями довгих років життя Його Святості Далай Ламі XIV, дівчинки-послушниці, загорнувшись в ковдри пили чай і тоненькими голосами вторили своїм наставницям.

* Примітка: чо-мо – монашки, букв. – жінки релігійні практики.

Ронгпо покликав одну з дівчаток з чайником і попросив налити ще кухоль чаю. Він вирішив ще трохи зігрітися, а потім вже піти і розібратися з причиною нічних тривог Теші.

Напроти нього сиділи дві подружки-послушниці. Обом було років по дванадцять. Лхаце і Лапа *. Дві найбільш старанні учениці. І найбільші пустунки. Якщо в монастирі чути було гучний сміх і якась метушня, можна було з упевненістю говорити, що Лапа і Лхаце знаходяться саме в цьому місці.

* Примітка: Лхаце – красива як богиня, Лапа – середа (тиб).

Лхаце – відповідала своєму імені. Дуже висока, статна, з витонченими рисами обличчя, скоріше, кіннаурскімі, ніж тибетськими. Але відрізнялася вона не тільки красою, але й незвичайним розумом – в диспутах легко перемагала більш старших послушниць і навіть деяких бхікшуні *. Ронгпо їй не раз говорив, що якщо вона буде старанною, то може отримати ступінь геше *.

* Примітка: бхікшуні – монашки.

* Геше – вчений ступінь. До недавнього часу доступна була лише чоловікам-монахам. Зараз і у жінок з’явилася можливість отримати цей ступінь.

Лапа була на голову менше своєї подружки. Не настільки красива, але чарівна. У диспутах вона не блищала, але медитативні практики їй давалися прекрасно. А ще вона добре знала англійську мову. Родом Лапа була з дуже багатої родини. До того як вона опинилася в монастирі дівчинка жила з батьками в Казі. З п’яти років вона вивчала англійську мову з вчителем, що приходив до них додому. Це тривало приблизно два роки, поки джип з її батьками повертавшихся з Коміка в Казу, не злетів з дороги в прірву. З родичів у Лапи був тільки дядько, постаравшийся позбутися дівчинки, що заважала йому вступити у володіння майном загиблого брата. Так вона опинилася в монастирі.

Чо-мо перейшли до співу сутр. Ронгпо піднявся та попрямував до виходу, По дорозі він суворо пригрозив пальцем Лапі та Лхаце, які тихенько розмовляли в кутку. Злякано блиснувши очима, вони на секунду зупинилися, але бачачи, що Ронгпо йде, продовжили бесіду.

Монах натягнув ботинки і вийшов у двір. Вночі ще трохи підсипало снігу. У дворі там, де його не прибирали, сніговий шар був вже сантиметрів тридцять. Не так, щоб і багато, в цих місцях взимку часто бували і метрові кучугури.

З-за рогу вилетів Теші і помчав до Ронгпо. Він явно скучив за ніч, а тому терміново вимагав свою порцію обіймів. Пес, розміром з теля, міг би і зашибити когось не такого великого, як Ронгпо. Теші, втім, це розумів і в іграх з дівчатками послушницями був акуратний. Але з монахом можна було не бути обережним.

Теші

Після перекидань на снігу з Теші, Ронгпо в супроводі собаки відправився до виходу з монастирського двору. Він вирішив пройти до дороги, до місця її зіткнення з горами. Судячи з усього загроза була звідти.

Янгчен Чолінг монастир (він же Пангма Ґомпа) знаходився на березі річки Спіті. З іншого берега річки практично навпроти в засніжених горах виднівся монастир Кі. Але безпосередньо дістатися до нього було складно. Річка Спіті не замерзає і переправитися взимку через неї – дуже непросто. Простіше доїхати по асфальтовій дорозі, що проходить зовсім поруч з Пангма гомпою.

На цю дорогу і вийшли Ронгпо і Теші. Пройшовши по ній метрів п’ятдесят і ще метрів десять в сторону гір, Ронгпо виявив зовсім свіжі округлі сліди великих котячих лап. Ніяких сумнівів бути не могло – ірбіс – сніжний барс.

Ронгпо пройшовся по ланцюжку слідів. Не потрібно було бути великим слідопитом, щоб зрозуміти, що ірбис всю ніч ходив поруч з монастирем, намагаючись підійти якомога ближче. І судячи з усього лише стараннями Теші він так і не проник на територію монастиря.

Монах з вдячністю поплескав Теші за кошлатий загривок. Пес, який заслужив похвалу, з ще більшим запалом став носитися по окрузі.

– Дивно це все. – подумав Ронгпо. – Що його привело сюди?

Зазвичай ірбіси не знижується з гір так близько до осель людей. Їжі їм і в горах вистачає. На домашню худобу снігові барси практично не нападають. Ронгпо чув тільки про поодинокі подібні випадки. І не було випадку, щоб ірбис напав на людину. Навіть якщо допустити, що ірбис хотів би напасти на монастирських хайнаков (що само по собі сумнівно), то зрозумівши, що в цьому місці є собака, готова дати відсіч, він повинен був піти. А він не йшов. Щось тут було незрозуміле.

Ронгпо підкликав Теші і монах з собакою пішли назад в монастир. Наближався час сніданку. А сніданок Ронгпо не пропускав – взимку на голодний шлунок займатися монастирськими справами навряд чи можливо.

Ніяких конкретних кроків щодо ірбіса Ронгпо вирішив поки не робити в надії, що сніжна кішка піде назад в гори.

Але вночі все повторилося. Мабуть ірбис знову ходив поруч з монастирем, а Теші відганяв його.

Монастир Кі

Все це було дивно. Сидячи на ранковому підношення чаю, Ронгпо вирішив обов’язково відвідати сусіднє село і поговорити з місцевими жителями, щоб вирішити що робити з ірбісом далі.

Але не довелося. До ланчу в монастирі з’явився старий знайомий Ронгпо – бучен по імені Амід – той, хто про сніжного барса знав більше будь-якого з місцевих жителів.

Аміду було років сорок-сорок п’ять. Точно не знав ніхто, навіть він сам. Високий, худорлявий, з забронзовілим від сонця і вітру обличчям – він був і схожий на місцевих жителів, і не схожий. Якби Ронгпо попросили описати зовнішність Аміда, то він сказав би, що це щось середнє між класичним тибетцем і французьким доктором з гуманітарної місії.

Як і інші бучени Амід був родом з долини Пін, але на відміну від інших чаклунів, не жив постійно в одному місці, а мандрував по всьому Тибету. Про нього ходило багато чуток – одна дивніше іншої. Говорили, що високого в горах у нього є величезна печера, яку охороняють три сніжних барсів. Розповідали, що в один і той же день його бачили в Лхасі, Леху і Дхарамсалі. Та, багато чого ще розповідали.

З Амідом Ронгпо зустрічався кілька разів. І так виходило, що бучен, якого монахи звуть Маха Сіддхи, а місцеві жителі – чаклуном, надавав Ронгпо істотну допомогу при обставинах, які можна назвати незвичайними.

У ситуації, коли поруч з монастирем другу добу з якоїсь незрозумілої причини бродить сніговий барс, поява Аміда було як не можна доречною.

Бучену запропонували традиційний монастирський ланч – рис і варений горох. Зі своєї безрозмірної сумки він дістав пакетик з сушеним м’ясом яка і запропонував його Ронгпо як частування. Монах із задоволенням почастувався. Якийсь час вони мовчки зосереджено їли. Потім пили чай. Потім Амід курив люльку, а Ронгпо терпляче чекав, коли цей важливий ритуал буде закінчений.

Нарешті перейшли до справи. Першим заговорив Амід.

– Цієї ночі барс не буде вас турбувати. – Побачивши здивування на обличчі Ронгпо, додав – Ти ж не думаєш, що я посеред зими просто вирішив вас відвідати?

– Не думаю. – відповів чернець. – Ти сказав: «Цієї ночі». А далі як? І що йому потрібно тут? Чому не йде?

– А він не може піти – бучен задумався. – Є деякі складності. Він прив’язаний.

– До чого? До монастиря?

– Ні, до кого-то з монастиря. Скажи, в ході практик хтось із чо-мо міг візуалізувати ірбіса? При роботі з яким-небудь ідамом, наприклад?

– Сумнівно. Ну, хіба що я не знаю про це. – І тут Ронгпо осінило. – Стривай. Дві послушниці працюють над візуалізацією Будди Шак’ямуні. У підстави його трону – чотири снігових барсів. Ти думаєш, це якось може бути пов’язано з тим, що відбувається. Ні про що подібне я не чув.

– А можу я їх побачити? – запитав Амід.

– Зараз покличу. – відповів Ронгпо.

Монах відправився шукати дівчаток-послушниць, а Амід дістав зі своєї сумки музичний інструмент – щось середнє між гітарою і скрипкою, став перебирати струни наспівувати старовинну пісню:

В благословенній Кальпі минулих часів
Споруджений був трон золотий.
Хто може на нього сісти?
Це місце Бога небес.
Прославляйте же цей високий замок богів!

Другий і третій куплет він виконав у присутності Ронгпо і послушниць – Лхаци і Лапи.

В благословенній Кальпі минулих часів
Споруджений був трон перламутровий.
Хто може на нього сісти?
Це місце людини з середнього світу.
Прославляйте ж благословенну гірську
людську обитель!

В благословенній Кальпі минулих часів
Споруджений був трон бірюзовий.
Хто може на нього сісти?
Це місце Нагов з нижнього світу.
Прославляйте ж синів і багатство Нагов! *

* Примітка: старовинна кіннаурская пісня. Переклад Ю. Реріха

Амід закінчив пісню, відклав музичний інструмент в сторону і подивився на дівчаток чо-мо. Здавалося він дивився на них, а крізь них. Монашкам було незатишно під цим поглядом, але вони стояли мовчки незворушно.

– Дівчата, принесіть нам чаю, будь ласка – попросив послушниць бучен.

Коли вони віддалилися, Ронгпо запитав:

– Хтось із них? – бачачи, що Амід кивнув, поставив ще одне питання: – Хто?

– Та, яка менше. – відповів бучение. – Як її звати?

– Лапа.

– Народжена в середу. Не може такого бути. Ось це так сюрприз. – чаклун був приголомшений тим, що відбувається не менш Ронгпо, але абсолютно з інших причин.

– Що за сюрприз? – запитав монах.

– Не можу повірити в одну річ – відповів Амід.

– Яку?

– Ти ж знаєш, що всі передачі у бученів йдуть по чоловічій лінії. Ще не було жодної жінки-бучена. Але, схоже, традиція буде порушена і ні я, ні ти, нічого ми тут змінити не можемо.

– Чекай, чекай. Ти про що? Про Лапу? Але вона монашка. У неї хороші шанси потрапити на навчання в великий жіночий монастир в Тіксі, Маналі або Дхарамсалу. Це її шлях.

– Ні, Ронгпо, у неї інший шлях. Тут все вже вирішено.

– Ким?

– Не знаю. Буддою, богами, духами гір. У неї велика сила. Випадково притягнути сніжного барса під час звичайної візуалізації і прив’язати його до себе – навіть я на таке не здатний.

Амід задумався. Ронгпо його не турбував – він не міг зібратися з думками. Все це нагадувало якусь фантасмагорію далеку від реальності, але було реальністю.

– Їй потрібен наставник. І цей наставник – я. У мене були знаки щодо учня, народженого в середу. Учня чия тварина-помічник – ірбіс. Учня саме з цього району Спіті. Але я і подумати не міг, що це дівчинка.

– Що будемо робити? – запитав Ронгпо.

– Мені потрібно з нею поговорити. – відповів чаклун.

…

На наступний ранок Лхаце і Ронгпо стояли у монастирських воріт і дивилися вслід Аміду і Лапі. Обличчя Лхаци було мокре від сніжинок і сліз.

– Не плач. Ти ще не раз її побачиш. Вони ж не на Місяць полетіли – сказав дівчинці Ронгпо.

Лхаце через силу посміхнулася. І в цей момент вони побачили, як з снігового схилу найближчої гори відокремився білий силует і величезна кішка з метровим пухнастим хвостом триметровими стрибками помчала за зникаючими бученами.

Сергей Мазуркевич

Если Вам понравился данный материал, Вы можете поддержать Сайт Востоколюба финансово. Спасибо!

25.05.2017