Як на місці проведення рятувальних робіт з’явилася ця дівчинка-підліток, потім згадати не міг ніхто.

Просто з’явилась і все

Як вона виглядала? У що була одягнена? Якого зрісту? Якби тих, хто розбирав завали про це запитали, вони не змогли б нічого відповісти. Та, їх ніхто й не питав. Герой призначив себе сам героєм, роздавав інтерв’ю, милувався своїм портретом на сторінках газет. Запис з однією з камер спостереження, на якій видно як з «героєм» розмовляє дівчинка в темно-бордовому одязі, був «випадково» видалений. До того ж, якість його була сумнівною. Тому свідчення промайнувший кілька разів силует, що нагадував двометрову кішку.

Людей врятували, «герой» пішов на підвищення, в офіційній версії ніхто не сумнівався.
До того моменту, поки не вийшов подкаст Анупама Гупти


Довідка:

спочатку цей подкаст був присвячений традиційній стилістиці гімалайських храмів і будинків і звідси його назва «КатхКуні» — це назва самобутньої техніки будівництва у віддалених районах штату Хімачал Прадеш — чергування верств дерева та каменю без використання розчину

Згодом автор подкасту Анупам Гупта став висвітлювати й інші теми життя Хімачала. І зненацька став дуже популярним. Виявилося, що традиції та культура Гімалаїв цікаві індійській молоді.

Текстовий варіант подкасту «КатхКуні» від 23.08.20.

Намасте, добрий вечір, привіт!

Я Анупам Гупта і сьогодні йтиметься про чудове порятунок туристів з Гуджарата з-під завалів під час нещодавніх трагічних подій у селищі Анні в дистрикті Куллу. Уся Індія знає цю історію. Але лише одна людина знає, як все було насправді. Поруч зі мною чайвала Нітіш Кумар.

— Привіт, Нітіш!
— Намасте, Анупам-джі!

Перед тим, як дізнатися у Нітіша його версію чудового порятунку в Анні, я нагадаю про те, що передувало цьому.

Цього літа найсильніші зливи призвели до руйнівних повеней, подібних до яких не було вже кілька десятиліть. Близько чотирьохсот людей загинуло, десятки зникли безвісти. У кількох районах за один день випала кількість опадів за місяць. У Маналі дороги були змиті повінню, тисячі туристів були евакуйовані.

Дуже багато було горя цього літа, висловлюю свої щирі співчуття всім, кого торкнулися ці трагічні події. Але були й приклади мужності та героїзму рятувальників. Були й чудові історії порятунку. Про одну з них уся Індія дізналася з вуст глави транспортного департаменту дистрикту Куллу Нарендра Сінгха.

Цитую його інтерв’ю одній із центральних газет:

«Рятувальні роботи в Ані тривали вже добу, але живих ми не знаходили. Вранці я пішов у храм Вішну в Анні, зробив пуджу і попросив Нараянія про допомогу. Коли я знову опинився там, де розбирали завали на одній із плит, я побачив намальовану раковину (раковина — символ Вішну — С.М.) і я зрозумів — це знак. Я відчував, що внизу є люди. Я попросив рятувальників працювати саме в цьому місці. І робити це дуже акуратно. І за кілька годин ми дістали з-під завалу сімейну пару з Гуджарата з двома маленькими дітьми. Господь Вішну їх зберіг, вони не мали навіть подряпин. Під час обвалення будинку плити склалися так, що вони опинилися у великому повітряному міхурі. Якби ми використовували техніку, плити зрушили б і їх би розчавило. Але Господь Вішну не дав цьому статися».

А тепер я звертаюся до свого співрозмовника:

— Нітиш, все було саме так?

— Не зовсім так.

— Чи зовсім не так? Але перш, ніж розповідати те, що ти бачив, поясни, як ти там опинився.

— Я з Біхара (Біхар — найбідніший штата в Індії — С.М.). У мене невелика чайна в Ані. Коли на розчищення завалів привезли дорожніх робітників з Біхара (на дорожних роботах в високогірних районах Гімалаїв працюють в основному гастарбайтери з Біхару — С.М.), я, щоб підтримати їх, приносив їм чай. Я сам до того, як стати чайвалою був таким же робітником, я знаю, яка це важка і небезпечна праця, тому це був мій обов’язок — хоч чимось допомогти землякам.

— Містер Нарендр Сінгх теж пив чай?

— Усі пили. І він також. Дуже багато чаю. Але вже після розмови із тією дівчинкою. Йому треба було отямитися.

— Розмова була непроста?

— Можна і так сказати.

— Добре. Ми підійшли до найголовнішого. Що ти можеш розповісти про цю дівчинку?

— Не дуже багато.
Років дванадцять, тринадцять, може, чотирнадцять. Тибетка, бхотія (бхотія — один з тибетських народів — С.М.). Того дня вона зранку була на місці завалів. І я чув, як вона говорила робітникам, щоб ті дуже обережно розбирали нагромадження каміння саме там, де потім урятували сім’ю з Гуджарату.

— Вона казала, що там є хтось?

— Так. Більше того, вона говорила, що там двоє дорослих та двоє дітей. Я сам це чув

— Але як вона могла знати?

— Не знаю. Але вона була впевнена в цьому і змогла переконати тих, хто розбирав завали. Але все могло скінчитися погано. Приїхав Нарендр Сінгх і наказав закінчити розбирати каміння вручну та підігнати техніку.

— Ось як? Ти впевнений?

— Так. Я був присутній у цьому. Робітники ослухатися його не могли і відійшли убік.

— Що було далі?

– А далі до нього підійшла дівчинка. І сказала: — Негайно скасуйте свій наказ і дозвольте робітникам розібрати завал вручну.

— А він?

— Він сказав, щоб вона йшла додому до батьків і не заважала дорослим. Повернувся щоб піти та застиг на місці

— Чому?

— Дорогу йому перегороджував сніговий барс.

— Ти впевнений?

— На сто відсотків. Я був зовсім поряд. Міг роздивитись навіть волоски його півтораметрового пухнастого хвоста

— І що далі?

— Дівчинка сказала, що він повинен скасувати свій наказ і тоді зможе піти.

— І він так і вчинив?

— А які в нього були варіанти? Вона ще сказала, що якщо сім’ю під завалом не врятують, то Примара його знайде, де б він не був.

— Примара? Привид?

— Так, мабуть так звали дику кішку.

— Хтось ще бачив снігового барса?

— Не знаю, не чув

— Ти розумієш, що тобі, швидше за все, не повірять?

— Розумію. Я хотів зробити фото, але все було так несподівано. А як тільки я трохи прийшов до тями, сніговий барс уже зник. Примара…

— А дівчинка?

— Вона зникла трохи згодом, коли рятувальники пробилися до тієї родини під завалом.

— І ніхто нічого про неї не став говорити?

– Не до того було, були й інші завали, дуже багато іншої роботи. Люди були врятовані, і це головне.

— Дякую, Нітіш. Не знаю, наскільки переконливою була твоя розповідь для наших слухачів, але особисто я тобі вірю.

— Дякую, містере Анупаме!

— Це був подкаст КатхКуні. Я, Анупам Гупта прощаюсь із вами. До нових зустрічей!

05.09.2023

Сергій Мазуркевич