Глорія

На цьому ретриті нас навчали багатьом речам — зокрема й тому, як відпускати минуле. У теорії це звучало просто, але на практиці я «розсипалася» з першої ж спроби.
Кільце, яке я втратила, було родинною реліквією. Його носила моя бабуся, до неї — її бабуся, а ще раніше — безліч прабабусь, чиї імена давно стерлися з пам’яті. Ніхто вже не знав, скільки років тому кільцю, але кілька століть — напевно. І ось воно зникло.
Зникло з кімнати із зачиненими дверима та ґратами на вікнах. Я кілька разів обшукала все, перевірила кожну річ — марно.

Я сиділа в монастирському кафе, пила чай і ніяк не могла заспокоїтися. У якийсь момент жаль так переповнив мене, що я схлипнула. Це помітила тибетська дівчина, яка сиділа за сусіднім столиком. Вона підійшла, простягнула мені серветку й запитала:

— Що сталося?

За два дні ретриту я бачила її лише раз. Вона не належала до нашої групи і не була черницею Кунґрі, просто іноді з’являлася в кафе. Завжди усміхнена, відкрита. Я добре її запам’ятала, бо одного ранку бачила, як вона розмовляла з самим Рімпоче під час його прогулянки.

Я подякувала за серветку, витерла очі й розповіла про втрату. Десь у глибині думок мені було трохи соромно: ну що там — кільце. Але Лапа (так звали дівчину) сприйняла все серйозно.

— Знаєш, — сказала вона, — сьогодні я вже чула подібну історію від іншої дівчини з вашої групи. І ще — монахи за сніданком згадували, що в них зникають амулети.

— Але як? Хто взагалі на таке здатен? І навіщо? У мене ж були й дорожчі речі, вони на місці, — здивувалася я.

— У мене є одна здогадка, — сказала Лапа. — Сьогодні ввечері перевіримо. Може, твоє кільце ще знайдеться.

Того вечора ми сиділи в моїй кімнаті й пили чай. Гарний чай — це важливо, бо в Індії знайти справді якісний чай непросто, якщо ти не в Дарджилінґу. Ми ж були у віддаленому монастирі в долині Пін, за тисячі кілометрів від індійської чайної Мекки. На щастя, я прихопила з В’єтнаму чудовий Шан Туєт — «Чай Снігових гір». Його роблять із листя старих чайних дерев, і він дуже підходить для дружнього чаювання.

Ми пили його з Лапою, я розповідала про свої мандрівки Азією, показувала світлини. І саме коли на екрані з’явилося фото однієї з башт-облич храму Байон в Ангкорі, за дверима почулося якесь шарудіння.

— А ось і Привид, — спокійно сказала Лапа. І, відчиняючи двері, додала: — Не бійся, він тебе не скривдить.

Легко сказати — не бійся. Але важко, коли до кімнати заходить сніговий барс розміром із тебе. Проте я зуміла стриматися. Тим паче, увагу одразу привернуло щось інше — барс дуже обережно тримав у пащі маленьку тваринку з величезними очима. У лапках вона стискала якусь блискучу дрібничку.

Лапа обережно взяла звірятко на руки. Те одразу впустило дрібничку й, тремтячи, вчепилося в неї всіма лапками.

— Здається, я знаю, де ти живеш, — сказала вона лагідно, гладячи його по спинці. Потім пояснила мені: — Зникнення почалися після приїзду Анрі. Схоже, цей лорі — його улюбленець.

Анрі я вже бачила. Молодий французький антрополог, трохи ексцентричний, років тридцяти. Досліджував народи, які, як він казав, «володіють мистецтвом бути непідвладними». У монастир він приїхав і за роботою, і за покликом душі, бо був буддистом.

— Що ж, час навідати твого приятеля, — сказала Лапа лорі.

Далі все сталося швидко. Привид (даруйте за штамп) розчинився в темряві, а ми з Лапою пішли до чоловічої частини гестгаусу. Анрі відчинив одразу — щойно ми постукали. Виявилося, що він повернувся з гори, де спостерігав зорі через маленький телескоп.

Поки його не було, лорі — її звали Глорія (так, це виявилася дівчинка) — вибиралася з кімнати через душову і, керуючись загадковою пристрастю до дрібничок, нишком «збирала скарби». Під ліжком ми знайшли справжній «клад» — серед іншого там було й моє кільце.

Анрі щиро вибачався, що не догледів за своєю вихованкою. Пообіцяв показати нам зорі й розповісти про свої дослідження. Ми люб’язно погодилися й повернулися в мою кімнату додивитися фотографії Ангкору.

Коли ми поверталися на мить мені здалося, що біля далекої ступи майнула велика котяча тінь. Мабуть, здалося…

Ще оповідання циклу:
Сніговий барс і монашка
Привід та математика
Рукавички-шкарпетки
Привід у вогні
Примара-рятівник


Сергій Мазуркевич

12.10.2025